У кожного в мізках свої таргани –
Смішнючі такі комашки!
Ти бачиш мене – і скидаєш штани:
Хвилюють тебе монашки.
Найбільше кортить заборонений плід
Зірвати – і тупо зжерти,
А потім свистати послушницям вслід,
Гидкі даючи пожертви.
В очах блакитніє не сяйво небес,
А гострі скалки крижинок.
І вабить до мене один інтерес:
Хто виграє поєдинок?
Та я поза грою: подібний двобій
Смішний, а ти корчиш крутого
І прагнеш у душу вповзти, наче змій, –
Нічого немає святого.
Було ж у дитинстві: кіно, солов’ї
І перші шкільні поцілунки…
Залиті сльозами світлини твої,
В щоденнику вірші, малюнки…
Відстукує миті життя метроном,
Старіємо катастрофічно.
Назад повернутись не можна – облом:
Ніхто не чекатиме вічно.
Бо хто ми без них? 
