« Половина саду квітне,
половина в’яне.»
М. Луків
Знову додому на проводи їду,
де і печалі, і радощі всі,
липа Тараса од прадіда-діда
п’є-не нап’ється води у Росі.
Поки почую, як мати гукає,
і не побачу живими сусід,
може, барвінок мені нагадає,
де спочиває похований дід.
Є, слава Богу, і пити, і їсти.
І літургійна акафіста мить,
може, зорею зійде урочисто,
і засіяє небесна блакить?
І завітає рідня і знайомі,
і на хрести – силуети живі,
ближні, далекі, забуті, відомі –
діти дітей і дари у траві.
Душі несемо до мами і тата
і на Малій і на нашій землі.
Їм обіцяли усе... і багато...
Їх і немало у чорній ріллі.
Братська могила великій родині –
голодом гнане у яму село.
Цвинтарем стала одна половина,
іншої – ніби тоді не було.
Наче її ще і досі немає.
Буйні вітри перевіяли прах.
Наша історія їх поховає
на роковини у тих небесах,
де не минає хода урочиста
Божого суду, акафісту мить.
Є ще юродиві і комуністи.
Хто за убитих мені відповість?
Так сумно і трепетно,Ігоре, і щей боляче, бо й я своїх дідів не знаю, вони відійшли в інший світ задовго до мого народження, і теж за їх ніхто не відповість...
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Болюча тема... 
