Ти і досі ще снишся мені
на вокзалі, у вихорі балу...
Де з тобою ми ще не бували?
Ну, хіба-що, на іншій війні.
Ну, хіба-що, у іншій країні,
де у тебе свої кольори.
Але це не присниться людині –
цілувати чужі прапори.
Ну, хіба-що, у Леті обоє,
де межа поросла споришем,
а гробки – голубою каймою.
Але нам туди рано іще.
Наша юність на проводи їде,
оминаючи стезі міські
і тому, що як люди близькі,
і тому, що далекі сусіди.
Ми жили на гарячій зорі
у одній ілюзорній країні
на високій-високій горі,
на якій не буваю я нині.
Ми у безлічі дивосвіті́в
на межі невідомого світу
повнотою німих почуттів
ще уміємо тихо радіти.
І у темному колі юрби
ти сіяєш окрасою тіла.
Але очі твої у журбі.
І чому я так хочу, аби
уві сні ти за мене раділа,
що сумую я ще по тобі?
Ти свічею ідеш у юрбі,
і одежі твої – білі-білі.
Але очі твої у журбі.
І чому я так хочу, аби
уві сні ти за мене раділа,
що сумую я ще по тобі? Прекрасні рядки.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А я тільки-що виринув із Ваших образів. Не переймайтесь, якщо загальний коментар трошки засмучує. Іноді я забуваю, що краще - ворог хорошого.
...і згадуються рядки з пісні: "Мы долгое эхо друг друга"... надзвичайно прониклива лірика
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Важко орієнтуватись на такі еталони. Але інколи тривожить думка, - якби ми були такі вимогливі до себе як Анна Герман, віршів було б менше, але вони були б кращими.
