Босоніж по розтрощеному склу...
Навколішках стежиною з вугілля...
Сама собі я вигадала гру,
Де переможцям засипають рани сіллю...
Навпомацки у чорно-білих снах...
Наосліп до кінця... і будь, що буде...
Сама собі я вибрала цей шлях,
Який веде з Нізвідки у Нікуди...
...а зорі падали у прірву з висоти...
І небо так ненавиділо осінь...
Моя Любов в кайданах самоти
Вела без поспіху сама себе на розстріл...
