Скільки слів промовляю до Неба,
воно таке велике - мій Земний Раю.
Шепочу чи кричу,волаю чи благаю,
серцем промовляю чи душею,
з вірою чи із життєвою стратегією,
сумна чи не дуже, весела
чи зі сльозами , мов калюжа.
Всіляка буваю,міцна, як кремінь,
слабка, як підбитая лебідь.
Сумую -
тягну руки до Неба,
прошу, молюся.
Судьбі корюся,
шукаю порятунку,
та чи знайду.
Шукаю любові, та чи дочекаюсь.
Лише одного боюся,
не залишитися зайвою
на цьому Святі Життя та Буття.
А в серці, ніби струмок журчить,
грайливо фотографує все навкруги -
не мовчить.
Ніби море душі б'є волною ніжно,
бутімто колискова пісне.
Відчуваю аромат кожної квітки -
рози, матіоли ніжної.
Поцілунок на губах відчуваю,
у цій мелодії себе щиро купаю,
прошу Господа не поспішати,
смерть за мною не посилати,
багато ще хочу свого Світла віддати.
