Багато хто з людей гониться за щастям,не бачачи життя. А чи правильно все життя лише гнатись за якимось примарним щастям?Як ви вважаєте?Можливо,моя думка не буде збігатися з вашою,але скільки людей,стільки й думок.
Погоня за щастям починається в ранньому дитинстві. Нам здається що щастя ось-ось прийде, тоді, коли мама купить нам нову іграшку чи можливо цукерку,морозиво чи ще щось матеріальне?А чи не є це підміною?Що нам заважає бути щасливим повсякчас? Повороти життя,за якими нібито ховається те саме безмежне щастя?Але що відбувається коли ми повертаємо?Абсолютно правильно….Ми бачимо ще один поворот,а за ним ще один,і ще….і таких тисячі,мільйони…Ми ніби ходимо лабіринтом життя в пошуках скарбу.
В 16 років нам здається, що щастя це погуляти з друзями, чи завести нове знайомство.Звісно, все ж життя ще попереду і щастя здається за поворотом,десь в 18 років. «Ось стану самостійним і одразу буду щасливим» - саме в цьому ми запевняємо себе в 18 років,але щастя не приходить, воно ховається за наступним поворотом. Іноді ми робимо ривки, для того,щоб вистрибнути з-за повороту та вхопити те саме щастя,але що ми бачимо?Правильно…ще тисячі поворотів. Якийсь примарний слід змушує йти нас далі, даруючи лиш спустошення та біль…
В 20-25 років щастям ми вважаємо заробити грошей,влаштуватись на роботу.І здається, що ось воно щастя, в 30 років вже є свій дім,гарна робота,дружина. Але щастя так і не приходить,а замість нього знов відчувається спустошення….. Виникає нове бажання, яке «обов’язково приведе до щастя»… - Впізнаєте цей вираз?
І ось вже в 60 років…Маючи все, що хотіли досягти, ми розуміємо, що так і не наздогнали щастя.І лише на смертному одрі, пролистуючи все своє життя, ви розумієте,що щастя увесь час було поряд,але ви його так і не помітили…Все життя ви гнались за тим,що увесь час було поряд….
