Рідна Русь
Манить всяких ворогів
Рідна Русь споконвіків.
Ваблять степові простори,
Українське Чорне море,
Мов пісні, Карпатські гори,
Височенні осокори,
Де вітри літають вольні,
Добрі люди, хлібосольні.
Теплі зими і літа,
Мов ліси ростуть жита.
Сунуть стада, чорній хмари:
Угро-фіни і татари,
Вузькоокі і скуласті,
Завше хочуть щось украсти.
Ослов’янені буряти
І ті пруться воювати.
Хоч будь-чим оцій мерзоті
Поживитися охота.
Всіх приваблює наш край,
Світанковий гай, як рай,
Піднебесся веселкові,
Ніжні співи соловйові,
Джерело у верболозі,
Криниченька при дорозі,
Немов килими долини,
Попід хатами калина,
Де в садках літають бджоли,
Глеком мед несуть до столу.
Повні бодні м'яса й сала –
Сто літ їстимеш і мало.
Як скуштуєш ще й наливки,
Під крило кортить до жінки,
Яка славна медовуха,
Мов солодка молодуха.
Масло, яйця і сметана -
Розум тьмариться в Івана,
Ось за що нас вороги
Хочуть знищить до ноги.
І не втямлять недолюди:
Без нас пусто буде всюди,
Бо дана нам ця земля,
Ще й не було москаля.
У нас є молочні ріки,
Волелюбні чоловіки.
В чиїм краї, в якім віці
Є такі ще чарівниці?!
Нема кращих й не було,
Про це відає й мурло.
Вберуть вишиті сорочки,
Мов царівни у віночках…
А які в нас гарні діти,
Найрозумніші на світі,
Їх приносить нам лелека,
Коли зимно, коли спека
І за будь-якої ери,
Ляже в люльку – вже Бандера!
Поцілованих богами,
Колихають чуйні мами.
Із сердець, а не умисно,
Українська лине пісня,
Та українські казки
Мовлять діточкам батьки…
Мучить лютих ворогів
Наша Русь споконвіків.
Всякий зайда тут загине…
Слава Неньці-Україні!
17 березня 2016 року
