Безсоння
(або Нічна сповідь)
Вже котрий рік складаю я вірші,
Хоч знаю, що не всі їх полюбляють,
Складаю їх для себе, для душі,
Вони мене ночами зігрівають.
У темряві, коли все місто спить,
Коли ми тільки вдвох, я і безсоння,
Я тільки знаю, як мені болить,
За помилки і спогадів бездоння.
Бездоння відчаю і втрачених надій,
Бездоння пам’яті, що все це зберігає,
Бездоння намірів і нездійсненних мрій,
До тих хто є, і кого вже немає.
Тоді думки складаються в рядки,
Рядки у строфи, строфи у поеми,
Я поспішаю, я пишу їх залюбки,
Ідуть з думками нескінченні теми.
Про моє місце і про сенс буття,
Безмежність Всесвіту, і в ньому місце Бога,
Про шлях життєвий, і про каяття,
Про те чи довгою іще буде дорога.
Минає ніч, на аркуші рядки,
Неначе сповідь склалися у вірші,
Світає. Ранок. Цвірінчать пташки.
Весна іде і Світ став трохи іншим.
Вже сходить сонце розганяючи пітьму,
І день новий мені даровано від Бога,
І все що випаде я з вдячністю прийму,
Я далі йду, сонцем осяяна дорога.
Всім подобатись неможливо, тому правильно робите, що пишете. До речі, дуже гарно
Harry Nokkard відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за підтримку, бо іноді є такі коментарі, що думаєш - І нащо мені це треба, жив я до цього без проблем, жив би собі і далі. Але є люди яким це подобається і їх набагато більше. Ще раз дякую.