Усі закинуті. І в мишоловці нема сиру.
Люди сидять в пастках і просять миру.
А нам здається вже немає сенсу лізти -
Ми ж не такі безбожники і атеїсти.
Усе забуте - ця земля нелюба Богом.
А лиш погляньте - рай людей уже за рогом:
В усіх сусідів зелен-зелено травою,
А в нас - пустир і ми пишаємося мглою.
І каже кожен: ні при чому він до цього,
І хата скраю, і не видно що до чого.
А те, що ворог його першим настигає,
То він не розуміє і не знає.
Забудьте, що було до Вас і буде,
Розправте плечі і вдихніть на повну в груди.
Бо щастя в домі того процвітає,
Хто радий жити й ні на що не нарікає.
