Ніч яка місячна, зорі світилися,
Чумацький шлях заблищав,
чому, милая моя, забарилася,
де діти, чи спати час?
Ти не лякайся, бо небо вже зоряне,
спокійна ніч навкруги,
сяду під небом отут на машині вже
і напишу вам листи.
Лист з вітром слати мені не доводиться:
пошта швидко донесе,
а як, милая, інтернет включила вже,
то знайдеш умить мене.
Сядемо двоє під небом із зорями,
сонні дерева вгорі,
прапор застиг синьо-жовтий нагорі вже
і височіє в пітьмі.
Вдягнутий, мила, і вже забезпечений
у моїй особі весь склад,
зранку на варту знову вирушатиму,
а дітям спати вже час.
Дай телефон, нехай казку розкажу їм,
яку з дитинства знаю,
як відтоді згадав і пам’ятаю ще,
дітям для сну розкажу.
Як не згадаю, то може придумаю
казки новий варіант,
а що дрімає малеча вже?
То колискову співай.
Їм заспівай та мені тут під зорями,
нехай твій голос чую,
нас заколише, навколо спокійний вже
край і дерева в гаю...
Фотографія із інтернету.
02.2016.
