На роковину смерті "Козака" ( Вячеслава Кирилова, Одеса)
Козак. Мене досі дивує його зневага до смерті.
Там, на передку, воно мене просто бісило.
Я вважав, що не може боєць так ризикувати
своїм життям. Коли я бачив, як Козак
у повний зріст ходить серед куль та
вибухів, я закипав.
Це при тому, що він був одним
з найкращих воїнів мого взводу.
А може, кращим. Я боявся його втратити.
Щиро. Я на чолі ударної групи, вислав
трьох у дозор (Славік, Кікер, Налівайка).
Коли дозор повертався з правого флангу
через поле, я побачив як двоє йдуть пригинаючись,
а Славік шурує у повний зріст. Я зашипів (я кричав
та шептав одночасно, буває ж таке):
пригнися! Пригнися! Застрелю!!
Він немов почув мене (кажу ж, гарний воїн),
пригнувся, дійшли, переговорили, рушили далі.
А далі - Саханська дуга. Багато поранених, вибухи,
все повітря в залізі. А він - знов у повний зріст.
І тоді я подумав: Шахта, розслабься, все ок,
Бог війни любить його. А вже потім,
коли мені у госпіталі сказали,
що Козак важкий триста, я подумав: е, нііі,
Козак пройде. Пройде, бля, у повний зріст!
Не може бути інакше!! Змогло. Єдине, що я зміг
зробити для Слави, це передати
його прохання батькам -
не заривати його у землю,
а надати вогню.
Пишаюся, що встиг це зробити.
Козак, ти найкращий Воїн,
якого я зустів на цій війні.
Навіть, кращий за мене. Бо я живий.
А Ти - живий вічно.
(Зі спогадів командира взводу)
Так пролетів страшний цей рік,
Як мить одна в житті людському.
Вже не повернешся додому,
Без тебе днів продовжим лік.
Без татка підростає син,
Йому тебе бракує дуже
І друзі за тобою тужать,
Бо ти такий в них був один.
Нічого врешті не болить,
Не чуєш вибухів жахливих
І не летить із "градів" злива...
Перетворив на Вічність мить.
Зрадливо точиться сльоза,
Хоч мабуть плакати не варто,
Бо ти і там стоїш на варті,
Щоб тут закінчилась гроза.
Ми пам'ятаємо, Козак,
Що ти і нас закрив собою...
Хай спогад світлою журбою
Про тебе лине у віках.
пробач, Любонько, не доберу слів... повсякденні справи як анестезія, але як згадаєш, яку страшну ціну ми платимо за дурість тих, хто розмахував флажками руцького міра, хто кликав біду на нашу землю...
за полеглих хлопців наших не буде прощення ніколи... ні імператорам хрєновим, ні іудам...
Вічна пам"ять Захисникам нашим!
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00