Ти хочеш знать чому я плачу
І уночі не можу спать ?
Закрию очі й горе бачу
Й убитих на війні солдат.
Загинули в бою жорстокім,
Пішли у небуття вони….
Батьки їх будуть вічно ждати
І будуть діти пам’ятати.
Вдягнула мати чорну хустку
І батько ледь живий сидить.
Синам сказали: «Ви сирітки»
І як це горе пережить ?
Війна. Страшне і гірке слово.
Навіщо ти прийшла до нас ?
Навіщо гинуть наші діти?
Хто відповідь сьогодні дасть ?
Закрию очі, серце ниє,
Душа тріпоче і болить.
Прості українськії хлопці,
Їм би на світі жить і жить….
Для них би жити і кохати,
Ростити діток і радіть….
А матерям би в гості ждати,
А не на цвинтар їм ходить.
Запалю я свічу сьогодні
І в Бога миру попрошу.
Вертайтеся, сини, живими
Одне благаю і молю.
Гоніте ворога скоріше
Із української землі.
І з перемогою додому
Ви повертайтеся живі.
Нехай брехливий гітлер-путін
Запам”ятає навіки,
Що Україну не зламати,
Не вбить її, не залякати.
Як добре нам було дружити
І треба це усе зломать.
На брата брата натравити
І горя стільки люду дать.
Не вибачить тобі сім”я Олега,
Реготуна уже нема.
Душа його злетіла в небо
І батька більш в синів нема.
А він хотів, хотів так жити
Любив сім’ю, своїх батьків.
Та не судилось, ліг від кулі
І більш не чує, що йде бій.
Його матуся Люба ждала,
Петро татусь його чекав,
Та серце битись перестало,
Той бій його останнім став.
Нема в дружини чоловіка
І брата у сестер нема.
Хто за таке заплатить горе?
А відповідь одна – війна !
Він був відважний, чесний воїн.
За спини не ховавсь чужі.
І залишивсь навік героєм
В сумуючих серцях братів.
Так бійся ж ворог, клятий, лютий
Незламний в України люд !
Щоб все життя не міг забути,
Що стільки горя наробив!
Я миру хочу, щастя хочу,
Щоб Україні процвітать!
Синів убитих не забути
І вічну шану їм віддать !
Мій син теж воював в Луганську.Я кожен вечір думками був разом з ним в окопах.
