Себе я відчуваю все в дорозі,
Куди б не їхав, чи куди б не йшов,
Чи навіть так, присівши на порозі,
Я все в путі, і скрізь сліди підков.
Куди спішу, чому так поспішаю?
Куди несе мене життя потік?
Через земні простори, що без краю,
А чи серця в людський короткий вік?
Дорога лине, цілі я не знаю...
Не знаю точно, що мене там жде,
А я, чомусь, спішу все й поспішаю,
Мій час невпинно і вічутно йде.
Мій час іде, і туга все зростає,
Хоч знаю я, що інші тут пройшли.
Безмежні юрби шлях цей торували,
Але не знаю, що ж вони знайшли.
І часто я ловлю себе на тому,
Що може ціль - це видумка чиясь,
Як досягти ще не вдалось нікому,
То може ціль для кожного своя?
Можливо, й так, а я свою не знаю,
І безнадійно, щоб когось спитать.
Можливо, кожен ціль свою ховає,
Мені й своєї недоступно знать.
І не хотів я в цьому признаватись,
Міг прикидатись, як усі кругом...
Без цілі так нелегко поспішати,
Як часу шлях припуститься бігом.
28.10.2015
