Жовтнева велич в абсурді,
Проймає ліричним дощем.
Стелить колискою будні,
Гірчить ароматний жень-шень.
Встеляє до скроні околиць,
Шовковий яворів лист.
Вдень між юрбою ходиш,
Вночі редагуєш їх хист,-
На полотні паперовім,
Січеш громовим вінцем,
У бурштиновім хрипкім творі,
Здіймаєш абзацу хорей.
Між стрічок у наметі цупкому,
Доля грима у масці буття.
Уособлює гордість роду,
Долаючи хрест каяття.
Звікувавши Богу благому,
Між піщинок минає хода.
Ти відчалиш рейсом хворим,
Зострарівшись в храмі життя.
Навіє лиш фея тягучі,
багряні жовтневі літа.
І в"язкі липкуваті кручі,
устелять за обрій дива...
Спорожніє долина сонетів,
Я керую спалах зірок.,
Увійшовши у вічність сяйливу,
В прозорливість єфірних думок.
Там загублені мапи світу,
Там зникає виразність річок..
І пориви шаленого реву,
Цілують світило свічок..
Можливо зародимось знову,
В гнітючій удавці родів,
Де ти і я спалахнемо,-
У вальсі півкуль і морів..
Дякую 
за візит))
