Вона ніколи доброю не була
А завжди лиха холодна зла...
Завжди в оману всіх вела
І з середини завжди гнила...
А хто ж побачить її вину
Коли вона змінила маску на дурну
У ній чомусь бачу тільки пітьму
Неначе відьму вселили в неї саму
В її словах чути лихо і біду
Та краще я напевно вже піду
Бо що навіщо час чужий краду
Та краще сам напевно пропаду
І ця вся гра на почуттях була майстерна
Та лиш вона була у цьому певна
Та хвиля вибила її з човна
І ось вона уже навік одна
А течія безоглядно далеко понесла
І з ніг і з шляху мов блискавка знесла
І залишилася без корони і княжого стола
А лиш в своїй ненависті все життя тонула
