Початок літа. Червень. Спека.
Парує. Мабуть до грози.
В гнізді на дереві лелека.
А там пасуться дві кози
Побіля тину. На ослоні,
Закрив від сонця діда бриль.
На костурі лежать долоні.
Навколо тихо – повний штиль.
Криниця. Звід. Відро. Нарешті!
Ковток холодної води.
Он висять у саду черешні –
А йдіть-но з дерева сюди.
Я зняв сорочку. Ґедзь одразу
Почав атакувати спину
Жену від себе цю заразу –
Машу руками без упину.
Відстав. Настирлива комаха.
Через дорогу вздовж узлісся
Іду. Десь, чую, шурхнув птаха.
Легенький вітерець пронісся.
З'явилися з нічого хмари.
Заворушилися дерева.
Тру очі, бо побачив мари,
Які створило в спеку мрево.
Загуркотіло десь близенько.
Гроза крадеться з поза лісу
Важкою хмарою низенько,
Яка несе дощу завісу…
Коли я буду йти узвозом,
Дощик припустить. Не біда.
Не помилився із прогнозом
Метеоролог Кульбіда.
І дощ намочить все й умиє.
Промчиться хмара над селом.
Ой, як городина зрадіє…
Левада вкриється зелом…
На ганки повиходять ґазди.
Впаде в долоні крапля з вишні.
Дощ перервав спекотні тижні.
Дощик – надія на гаразди.