Повільні удари мільярдів сердець відраховують швидкі хвилини життя. Шалений ритм непокоїть стривожених та стомлених власників. Чиєсь серце намагається вилікувати болючі клаптики досвіду пігулками під назвою «Час». Чиєсь долає перешкоду під назвою «Нечесно». А чиєсь лагідно усміхається, воно знайшло когось під назвою «Доля».
Життя триває…Серце, що випромінює величезну кількість тепла – постійно страждає від холоду.
У ньому вирують океани болю, але разом з тим, теплі проміння турботи та ласки не зникають ніколи. Такому серцю важко жити… Скелясті виступи лицемірства людей постійно травмують… Стійки переконання, що жити треба по правді ніяк не стосуються усіх, хто крокує із девізом «Як краще для мене»… Таке серце сильне, проте нещасне…
І неймовірні хвилі тепла продовжують зігрівати усіх, хто шукає порятунку…Тоді серце стає безмежно радісне, тому що щастя стало вдвічі більше… Воно не чекає компліментів, йому не потрібні відзнаки, воно просто назавжди зберігає усмішку зігрітих людей…
Такому серцю холодно…У дивному світі, зітканому із холодної жорстокості, так часто люди живуть із крижаною совістю. Вони звикли жити серед взаємних звинувачень, гордо та стомлено тягнути каміння зі словами «Я правий» та « Я права», просто ховатися за штучною посмішкою, аби створити привабливий вигляд.
Серце продовжує сподіватися. Воно наївне, тому ще й досі вірить в людей. Воно справжнє та щире. Часто страждало, саме тому не спричиняє болю іншим. Знає, як сильно болить…
Живе…І вірить, що має певне призначення.
Не варто ображати теплі серця. Вони найчастіше рятують від холоду.
