Лиш келих теплого вина зігріє в ніч осінню,
Бо ти одна, завжди одна, доросла й самостійна.
А за вікном цвіте життя, в якому ти лиш тінню
Відображаєш образ свій, ховаєшся надійно…
Зникаєш в самоті думок, блука в своєму світі.
Ти як чарівний пелюсток посеред в’ялих квітів.
І не повернешся в реальність, утратила зв'язок.
Ти вибрала свою дорогу з заплутаних стежок.
Ти вибрала складну дорогу, навіщо йдеш одна?
Невже не бачиш, як й моя загублена душа
Блукає поруч, й біля тебе піснями дзеленчить
Неначе має крила, із пристрастю летить…
На гамірливій площі зустрів серед людей
Лиш твої зелені очі у відблиску ночей.
Стояла неприступно, й на небо голубе
Дивилася так, наче назустріч хтось пливе…
Я зразу закохався у постать чарівну
У серці чути стукіт й прокинувся від сну
Я кожен день приходив, з надією чекав,
Але тебе не було, невже лиш сон я покохав?
