Присвячено дівчинці на фото, у якої на війні загинув тато
Вона іще не розуміє,
Чому матуся вовком виє,
Чому наїхало рідні
Яка живе в далечині?
Чужі голублять по голівці,
І печиво дають «сирітці»,
Дядьки у формі, як у тата
Ховають погляд винувато.
Їй дуже лячно, невідомо,
Чому зчинився галас вдома,
Чом фото тата в чорній стрічці,
І вогник тане-тане в свічці…
Вона ще дівчинка маленька,
Та де татусь її рідненький?
Говорять, що війна забрала!
Та що таке війна - не знала!
І хоч всього не розуміла,
Маленьке серце заболіло,
Відчула щось страшне, погане,
Ще гірш ніж від падіння рани,
Страшніше темряви в кімнаті,
Гучніше вибухів з гармати.
Відчула, вже не буде тато
Її під стелю підкидати,
На гойдалці катати в парку,
Збирати у садочок з ранку.
І сліз маленькі горошинки
Скотились в неї, як у жінки.
І в голос почала ридати:
"Нехай війна поверне тата!»
Така вона була нещасна,
Що матір кликнули завчасно.
Та, попри сльози,біль і муки,
Взяла дитиночку на руки!
Так,ніби зрощені дві тіні,
Вони й ходили по хатині.
Щиро дякую, Аню!Мене вразила ця дівчинка і їх сімейна історія, та скільки таких сиріт зараз по всій Україні!Політики мають , на жаль, коротку пам"ять!Хотілося б щоб держава піклувалась і далі про таких діток, а не забувала після вручення ордену! А малу жаль до сліз..батька не повернеш.
