Там, де майже зима, але з присмаком осені,
Мерзнуть пальці на клавішах й гаснуть зірки.
Як завжди невпопад, так невчасно й непрошено
На папір проростають невинні рядки.
Там, де небо ще синє, а серце не з каменю,
Забуваю цілунки, як вдома ключі,
І твій колір очей, ніби дати екзаменів,
І замислений Київ, що снився вночі.
Там, де вимерзли айстри й дощі усе рідшають,
Зашарілося листя й упало до ніг,
І завмерли дахи, мов напившися відчаю
І плечей доторкнувся цнотливістю сніг.
Де життя не кіно, а самі лише трейлери,
Всі ці рими банальні, а числа – чужі…
Курт Кобейн ще лунає в старенькому плеєрі,
Сонце сонць ще не згасло у хворій душі.
Там, де вітер ще бавиться лагідно з косами
Й акварелі змиваються з сонних афіш
Там, де майже зима, але з запахом осені,
Забуваю про тебе. Аби вже скоріш.
Це наче несподіваний багряний спалах призахідного сонця у час відходу... Мольфар сидів тут, завмерши, і дивився чорно-білі кадри зі старого кінопроектора. Усе навколо переконувало - ТАКИ НЕЙМОВІРНО ПОЕТИЧНО)
Настуся відповів на коментар molfar, 12.10.2017 - 23:14
