***
А ми з тобою – дві душі,
замріяне у сни кохання…
Повір мені, чи все лиши,
від надвечір’я і до рання.
І дай для відповіді знак,
бо я не знаю, що робити…
Світає день, темніє парк,
промінням розповитий…
***
Нездійсненного мрія давня –
Розбудити тебе цілунком
І, солодкої ночі, в травні,
Напоїти жагучим трунком
Й воєдино сплести долоні,
Щоб до ранку не розплітати…
Щоб душею не охолонуть,
Як у приймах чужої хати…
***
Недовго лишилось, кілька годин
тобі, що прилинеш птахою.
У тістечках знову – духмяний кмин
і пахне в кімнаті кавою…
Запалена свічка, бокал з вином,
душа до небес розкрилена…
Метелики й дощ гойдають вікно
Крильми, вітрами й вітрилами…
***
Не сповідалась. Грішною знов пішла,
Зачинила для тебе двері.
І розбився об стіни небесний шквал,
Заощаджуючи на нервах.
Знову віри тобі не має ні як:
Ти протратив усе до нігтя.
Знову стежка зміїста веде на шлях,
І облизує вітер лікті…
***
Ти шепотів: «Для мене – ти одна!»,
а сам від мене йшов до іншої…
Я знову п’ю із чаші, що хмільна
і застеляю простір віршами…
***
Не вгадати тебе,
не торкнувшись…
Увірвусь у твій сон
ненароком…
На сніданок –
в конвертиках суші,
і саке підігрітий
в чоко…
