(Трагікомедія)
НАРАЦІЯ
Немає миру – буде тризна,
нема війни – моя Вітчизна
і є, і буде на віки.
Все починається весною...
Та кожне слово гіркотою
наповнює мої рядки.
Яріють сльози калинові.
І туга силою любові
не урятує від біди.
Заговорили зуби мові.
Язик ворожої орди
вилизує потоки крові.
І у окропленій ропі
самі себе не упізнають
філософи із хати скраю...
...німі, оглухлі і сліпі
на завойованій тропі
від Волго-Дону до Дунаю.
І
Улесливі брати по вірі
віками не вгамують лють,
з якою й найлютіші звірі
охлялу здобич не женуть.
І нині ця нечиста сила
руйнує ветхий отчий дім.
То як же опустити крила
і здатись ворогам своїм?
Дивитися на пожари́ще,
яке роздмухали гуртом
і думати, що це не ближче,
аніж Гоморра і Содом.
Чекати, поки опа-опа
зіграє ще й собачий вальс,
а коронована Європа
продасться за дешевий газ.
І шаленіти од любові
до ненависних ворогів,
себе кусаючи до крові
в пекельнім скреготі зубів.
..............................................
Забули Боже одкровення
і віру у надійний тил.
О, Боже, дай душі натхнення
збудити гнів небесних сил
і до воскреслого знамення
уже не опускати крил*.
ІІ
Перший рік за Путіанським стилем
кожен відмічає, де прийшлось.
У окопах і біля могили
другий рік стрічає «новорос».
Ну, а за статтею еСеСеРу
у окремо взятої РеФе
почалася азізійська ера
єзуїтів аутодафе.
Яничари-фундаменталісти
і уся корида на Дону
уявили, що вони ґебісти
зібрані в Ічкерію одну.
– Ги-ги-ги! – вони не терористи...
– Ла-ла-ла! – прийме і їх земля...
Я їх намагаюсь зрозуміти –
укра, «казака» і москаля.
Що не їде, то таке й здибає:
зеки і злодії – на війні...,
юна снайпериха, що вбиває...,
«наші й німці» – у однім човні.
І немає їх куди подіти.
Оголтіло лізе сарана.
На́що нам убивці і бандити?
Нащо ця «єдыная страна»?
І на що́ вони пакують бомби?
Кум на кума... Зять на свояка...
Вся Росія – марсіанські зомбі?
Вся земля – пустеля дончака?
Тиражує кримінальні клони
ще «не убієнний» депутат.
Яничари п’ятої колони
рухають історію назад.
Патріоти ситого корита
уповають знову на совка.
І у кулуарах шито-крито
доїдають касу общака.
Є ідея мудреців бездумних
об’єднати турків і розумних...
Свастику і хижого орла...
Витязів і коників приблудних...
Біснуватих і сугестій зла.
Прихожан окурює кадило
брехнями московського попа.
І нема отрути на клопа.
І на шило поміняли мило,
і чергове прокурорське рило
пнеться до ганебного стовпа.
ІІІ
Але суспільне хочеться собі.
Затісується між людей лисиця.
Без неї і вода не освятиться,
але ґаздує на чужім горбі.
«Нове» обличчя і лукаві лиця
які «не переношує на дух».
І на словах у вічній боротьбі
готується до бою як годиться
і... хлопавкою убиває мух.
Феміда каже, – це герой. Дивіться,
малює журавля, а не синицю...
Шалена воля! Явно – не лопух.
І як годиться плюне у криницю,
і мужньо оприлюднює дурниці,
і наставляє лоба під обух...
ІV
І паралель напрошується звісно.
У Раші, як один, усі такі –
завжди готові, тлусті, говіркі...
А особливо Вовочка залізний,
найперший лицар на такому тлі
у всьому царстві, тобто – у Кремлі.
І не дарма богема умліває.
Воно – мале, а пнеться до висот,
і подивіться, на роялі грає.
Байдуже, що в минулому – сексот.
Байдуже, щo на вигляд – ідіот.
Але зате імперія конає.
І скільки є ще звихнутих таких
на рівні п’ятикласників крутих!
Але керує армією Вошка.
Воно ще не награлось у матрьошки.
І як не раз було, усі віки
Росія сходить з розуму потрошку.
У неї є і гої, і ізгої,
і інколи – герої параної,
і тільки геям нібито хана.
Але немає Рашії такої,
якою як скаженою юрбою,
керує педофіл і сатана.
І роздувають щоки і пащеки,
наближені до тіла урки, й зеки,
і радіо, і теле, і попса.
І відео, і захалявна преса
і інші гіпнотичні чудеса,
що захищають єйні інтереси.
А нація жирує!.. Та живе!..
І дивлячись у дзеркало криве,
диявола вона не помічає.
Росію непокоїть курултай.
І їй уже не застує Китай.
На заході Бандера наступає.
V
Були аге́нти есесеру
під пильним поглядом Сосо,
які убили і Бандеру,
і нищили УНА-УНСО.
Нічого дивного у тому,
що нагноїлось за віки
у серпентарії німому
злодійним генам завдяки.
Погибель нації триває.
Орел лютує і скубе.
Якщо і партії немає,
то є агенти КГБ.
Немає злішого бандита,
як Ліліпутя у Кремлі.
Воно загроза всьому світу.
Куди піратам Сомалі?!
Немає на Хелло обуха.
І єйній нації – гаплик.
Воно усюди має вуха.
Воно освоїло язик.
Воно Єсеніна куплети
завчило, нібито свої.
...............................................
– Не наступай на тінь поета,
якого вішали твої.
І начувайся, супостате,
як у смертельному бою
в тобі не упізнають брата.
Ти шкуру не спасеш свою.
Тремти, лакований бандите,
і із короною, і без.
Тебе не зможуть захистити
Хазанов і Задорний пес.
У них так само як у тебе
по сім дірок у голові,
але ім’я твоє ганебне
потоне і у їх крові.
І будеш карлою і далі,
аж поки всохне куций ум.
Ні ордени, ані медалі
«не повышают» ні на дюйм.
І смерть тебе дістане, кате,
і кара Божої руки,
і оніміє на віки
єхидна фізія пихата.
VI
Якби воно було таке одно...
Якби не підлі генії науки,
кіно, мистецтва і дрібної штуки –
хіба воняло б на землі воно?
І класики були угодні владі,
яка і нині не угодна там,
де й біс не знає, що чекає далі,
але уже немає у астралі
покою феодалам і царям.
Ментальність наша трохи заважає,
а ми таки досягнемо висот.
І поки революція триває,
у нас чудовий буде генофонд.
І поки завоюємо свободу,
ходитимемо на одній нозі,
а президентів – «обранців народу»
Росія складуватиме в тайзі.
І знову Раша буде нам сестрою,
і мавзолей накриється звіздою.
І оживе совкове дежавю...
І радіо німецьке у раю
у Вови й Віті візьме інтерв’ю:
– А що воно за овоч – шуте й люте
у вигляді клопа і чудака
на букву еМ?
І доведеться чути:
– О, йєс, «Хелло!»
І «йолкой» довбануте
у ролі колорадського жука.
Уточнюємо:
– Де ВеВе й ВеФе?
– У пеклі упираються рогами, –
відповідають,
– за законом карми
іуді світить аутодафе.
Аж ось вони – оба у галіфе.
– Скажіть, яке «отлічіє» між вами?
– Э… Это што?
– Звичайне інтерв’ю…
– Вован, чекай, я зараз їх просьвітю…
– Нє надо.
Я за русских постою.
Мы с Янычем – одно…
...и с Яныком, и с Витей...
Э... Э... да-да... так вот
...мерси – адью.
.............................................
Ой, що завгодно можна уявити
у тому світі, де ніщо не є.
І біса, уникаючого мита,
і ангела у злодія-бандита,
який мамоні руку подає.
Буяють гени буйного народу
і у астралі, наче наяву,
їм вік уже не бачити свободи,
але глаголить Яник:
– я за Вову,
за родіну і бабу чорноброву,
за що угодно пасть її порву.
Невиліковні і сини, і дочки
у батюшок і матушок Русі.
І не поможе гамівна сорочка
цій бестії у всій її красі.
VII
А на Україні
поки-що дива –
милостиню злидні
подає Москва.
Їдуть гумконвої
на передову.
Сипляться набої.
Хочуть «Булаву»!
Кров не висихає.
Раша упила́сь.
Їдуть самураї
грабувати нас.
Є тут і туземці,
і свої братки.
Скаляться чеченці
і бойовики.
Падають снаряди
на жилий квартал.
Падають під «гради»
вбиті наповал.
Є і протидія.
Мало ще крові.
І нема надії,
що вони живі.
«Кіборги» терплячі.
Це їм до снаги.
Тільки мати плаче.
Люди – не боги.
І москалик хоче
дози каяття.
А за що ти, хлопче,
продавав життя?
Виповзають гади
з кожної нори.
Боже, дай розраду,
Рашу забери.
А вона у Мінську
бає про ніщо.
І упала низько.
Путі – «хоч-би-що».
Миру захотіли?
Буде вам і мир.
Мало солі й мила?
То зате є тир.
Накачали м’язи.
Танки і КАМАЗи,
і уся зараза
завдає удар.
Не пройде проказа,
поки цього разу
не зламає вязи
Рашії «Айдар».
ІX
Осоловіли наші миротворці,
задовбані рашистом за добу.
Даремно воювали добровольці
і марно умирали наші хлопці.
І Путя закопилює губу́.
Усі усьому світу показали,
якого чорта нібито жили,
чого усього їм не вистачало,
коли і їли, і топили сало
у нації дебіли і осли.
Як осоружно руку потискати
у ворога, убивці, маніяка...
Та що поробиш? Місія така –
за Батьківщину нібито стояти.
Але така позиція ніяка,
якщо немає гетьмана Сірка.
ЕПІЛОГ
Нема кінця театрові абсурду
на сцені блуду, бруду і огуди
до клоунів арени епопей.
Любов до ненажерного народу
і до тиранів їхньої свободи
нічому не навчила ще людей.
ID:
559735
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 14.02.2015 19:58:31
© дата внесення змiн: 14.02.2015 20:09:34
автор: I.Teрен
Вкажіть причину вашої скарги
|
Ну, врізав, Ігоре! Хоч і довге - прочитаю! Мо, ума наберуся! 
Слава Україні!
