Я серце своє сплакую віршами...
І все дивуюсь, чом немає сліз
По всьому тому, що було між нами?
Хоча кохання по життю проніс…
Ми разом несли! Бо життя любили…
І гарних діток виплекали ми.
Разом ми їх життю давали сили,
Щоб стали вони справжніми людьми.
Ти поруч була, і думки ясні
Тоді мене не кидали ні разу.
Сьогодні ж серце точиться мені,
А на душі – лиш болі і образи.
Вже плакать треба, та немає сил.
Благаю Бога, щоб ти повернулась!..
Та краплі світанкової роси
Твою могилку ніжно огорнули…
Я все дивуюсь, чом немає сліз?
Все так чудово було поміж нами…
Душа згорнулась, наче бруньки зріз –
Лиш серце знову сплакує віршами…
6 березня 2007 р.
