Його називали мрією, втіленням галантності та ввічливості. Здавалося, що жоден чоловік не здатен підносити жіночу душу до небес, як це робив він. Майстерно, вишукано, галантно, проте завжди неочікувано. Таке життя було схоже на мелодраму, головним героєм якої був Він. Промовлені слова огортали ніжністю, дарували троянди компліментів, зворушували, змушували червоніти та потай мріяти, що усе почуте стосувалося тільки її однієї, адже погляд цих магнетичних очей не міг належати іншій жінці. Тихі впевнені кроки, вишколена постава, ледь вловима усмішка на устах та неперевершений аромат його одеколону, тонкий наче димова хмарка кубинської сигари, гострий як лезо, але такий спокусливий. Усе у ньому було досконале, проте його очі…..
Щойно перші афіші з‘являлися на вулицях міста, сповіщаючи про новий приїзд актора-спокусника, сотні жіночих сердець аритмічно дихали, намагаючись опанувати несподівану радість, яку подарувало їм життя. Затягнуті буденністю дні очікування псували настрій, додаючи до існуючих клопотів нетерплячість, безліч припущень, який образ постане перед очима цього разу. Граф? Вигнанець? Жебрак чи егоїстичний магнат? Не існувало жодної ролі, яку б він не прожив на сцені театру. Скільки людських доль вмістило його серце, переживань, трепету, болю, жалю, а головне овацій, вигуків “браво”, усмішок та поцілунків. Жодного недоліку. Містер Ідеал. Таким він поставав в очах багатьох. І сьогодні був саме той день, коли десятки пар очей слідкували, ловили кожен жест, погляд, насолоджуючись оксамитовим баритоном. Слова танцювали пристрасне танго, поволі згасаючи до ніжного вальсу. Він жив сценою, тіло відчувало найменші коливання завіси, вловлював приглушений скрип декорацій та підошв своїх черевиків. Містер Ідеал малював картину вдаваного щастя у двох чи трьох діях, прогуляючись між комедією та трагедією. Для нього ніколи не існувало драм чи трагікомедій. Власне життя митець волів називати вигадкою, не інакше.
Однак вона не була вигадкою. Навпаки, він чітко відчув дотик її долонь, отримуючи розкішний букет багряних хризантем, що ніжилися в її обіймах. “ Прекрасно!! Ви грали неперевершено!! Хоча, чи можуть слова описати захоплення та притишене серцебиття, коли ви панували на сцені?!”. Її шовкові вуста ледь торкалися його щоки, намагаючись встигнути висловити своє захоплення, даруючи дорогу іншим. Невагомий бузковий аромат, шовкова бежева сукня, легкі кучері та уста. Це все, що встиг вкрасти його погляд за ті пів хвилини розмови. Вихор слів, захоплення підхопили думки, відволікаючи від раптової задумливості. Обличчя, маски, репетиції, нові міста, чергові компліменти, завчені усмішки та зваба. Каруселі емоцій поглинали його, лишаючи білі плями для неї. Таємнича постать з шовковими устами. Щоразу вона приносила букет багряних хризантем, навіть тоді, коли здавалося б ці квіти були неприпустимою забаганкою. До якого міста він би не завітав, був впевнений, що 10 місце п’ятого ряду партеру буде зайняте саме нею. Загадкою. Мрією. Володаркою багряних хризантем. Її очі не палали вогнем захоплення, радості, радше лишалися холодними, байдужими. Худі долоні жодного разу не поєднувалися у тенетах аплодисментів. Для нього це була загадка, яку він вперто намагався зрозуміти. З кожним новим виходом на сцену містер Ідеал відточував свою майстерність, фліртував поглядом, манив порухом руки, зваблював тремтінням голосу, проживаючи нову роль для своєї Загадки. Вдала гра зривала океан аплодисментів, все нові і нові захоплення, що перетворювалися на закоханість, однак багряні хризантеми пекли його долоні мовчазним поглядом власниці.
Мовчання німим викликом палало у його очах. “Невже вона нехтує мною? Як тоді пояснити хризантеми?? Червоний - це колір пристрасті, або ж вона грає, зверхньо, витончено, наче плете тонке мереживо своїх чарів навколо мене. Хитка і витримана пантоміма…”. Усі зустрічі, що відповідали датам нових вистав супроводжувалися оберемками квітів, серед яких червоною плямою вирізнявся багряний букет. Жодного разу Загадка не порушила своєї традиції, її руки лишалися холодними, очі безпристрасними та німими. Снігопади за вікном ставали історією, серця меланхолійно відкривали двері весні, тримаючись за одвірок власної надії. Минув не один день відколи він побачив її крижані очі, і кожного разу він таємно мріяв торкнутися колючих зіниць. Припущення товпилися у голові, заважали поринати у нові ролі, створюючи безлад у репетиціях.
Та ніщо не вічне…. Ще одна з вистав лишилася історією у душах глядачів того вечора, коли разом з багряними хризантемами він отримав лист. Маленький клаптик з дрібним почерком розкраяв його душу. “Ви любите шоколад? Припускаю, що так… Що ж кав’ярня на розі центральної вулиці чекатиме Вас пів на 9.” Це був його тріумф, фінальний акорд власної майстерності. Вулиці старого міста вклонилися Містеру Ідеалу, визнаючи його перфекціонізм. Краватка, блискучі чорні черевики, туманний аромат одеколону та усмішка. Аромати кави сиділи на сходах кав’ярні, подаючи руки відвідувачкам і запрошуючи в обійми львівського джазового вечору. Зелена сукня, тонкі підбори, кучері та крапля кави на устах. Його загадка… Джазові ритми, ледь чутна розмова, німі долоні, які уникали його дотиків та мовчазний погляд, все поволі тонуло у візерунках гярячого молочного шоколаду. Це був його тріумф…..
Театральний сезон відчував наближення кульмінації, рахуючи кількість успішно розпроданих квитків. Це був беззаперечний успіх. Нарешті!! Остання вистава сезону, аншлаг, овації, біс та пустка 10 місця у 5 ряді партеру. Ще довго вигуки долинали до його вух, тонка оксамитова завіса не могла поглинути усіх слів, що переслідували виснажені кроки до гримерки. Втома… Фінал.. Завіса… Я був на вершині, проте вона не прийшла…Погляд ковзнув по стільцях, зупинившись на коробці, якої тут раніше не було. “Гм…Цікаво… Ще один подарунок від прихильниці? Поглянемо..” . Рвучко роздираючи стрічку, яка обіймала білий картон, він відкрив коробку. “Що це таке?? Злий жарт?”,- його руки тремтіли від хвилювання. Зів’ялий букет багряних хризантем вдивлявся у його очі. “Ви – Містер Ідеал… Проте Ваші очі пусті та самотні…Мені Вас шкода… Насолоджуйтеся своїм самообманом та егоїзмом…. Прощавайте….”.
Правда від якої він втікав роками велично поставала над його душею.
На жаль люди ще великі егоїсти. Духовність зостається за сімома замками. Багато з них живуть одним днем...Спасибі за чудовий твір
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Одвічне питання людського егоїзму не зникне і матиме безліч суперечливих думок.... духовність-надто велика розкіш сучасного світу, як не прикро це визнавати мені довелося стикнутися з явищем ВЕЛИЧЕЗНОГО ЕГОЇЗМУ, коли людина поглинута своїми лишень емоціями та бажаннями... хочеться просто закрити очі, видалити із зіниць прочитані рядки і забути про все як про страшний сон...але ....
На мою думку,недовершеність,або скоріше недомовленість,це те,що створює інтригу в уяві читача,інакше все банально...Читатиму Вашу прозу ще...Натхнення
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Особисто я полюбляю книги чи то твори, які мають незавершеність, три крапки в емоціях персонажів, подіях, тоді є можливість стати співавтором прочитаного у своїй уяві
Приємного Вам читання, сподіваюся, що Вам сподобається прочитане
Яскравий психологічний портрет...легко читається...
Якщо щось і недовершено,лише додає шарму...СюжЕт? Може і не потрібен,бо запитання читачу поставлене...
НагадуєС.Моема "Театр"
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за цікавий відгук Чомусь так складається,що практично жодного свого твору я не змінила, можливо один чи два.Не бачу у тому потреби, а кожен читач матиме свої враження та судження про твір
