На грані можливих для тебе життів,
По спині гарячих і голих емоцій,
Попри сотні колючих тривалих дощів,
Прогнати себе, щоб загнити у стоці.
Не згоден сидіти в самому собі,
Бажав, щоб було набагато простіше.
Брехав, що сягаєш небесних орбіт.
Болото ховав й почувався чистішим.
На перехресті доріг ти злочин зробив,
Для себе зізнався у власній провині.
Додолу упав і без страху завив
До сонця ,що зникло в сірій павутині.
Навіки хотів, а втратив за мить.
Ти клявся на честь за єдність сердець.
Та серце твоє як і її вже димить.
Трагедія словом – мав бути вінець…
