Без далекоглядних намірів та планів, без зайвих мрій та ілюзій. Вони практично із самого дитинства живуть сьогоднішнім, а як тільки стають на ноги - розуміють: головне - вижити! Усе це нагадує жорстокі закони джунглів. У таких ситуаціях дуже небезпечно відчувати. При чому не важливо що: ненавить, заздрість, радість чи сум. Бо ті, хто наважуються, потім оговтуються дуже довго. У таких ситуаціях почуття заводять у безвихідь. Краще не задумуватися!
Восьмирічна дівчинка вкотре завітала у чергову маршрутку. У неї стомлений погляд і давно уже зношений одяг. Однак, голос надзвичайно дзвінкий. Мені стало дивно - звідки у цієї маленької та худенької дівчинки такий сильний голос. "Слава Україні!" - вигукнула вона вкінці. Після чого впевнено пройшлася із мішечком по салоні маршрутки. Видно - ця справа для неї уже звична. Більшість із присутніх не проігнорували - віддали найдрібніше. А для неї їхнє "найдрібніше" - важливе, оскільки вийшла вона щасливою та усміхненою,помандрувала далі на зустріч фартуні...
Через декілька хвилин напрошується зайти у маршрутку її подруга. Шофер відмовляє, мовляв - пора уже йому їхати та й нещодавно уже "просили". Дівчинка обурилася і пішла далі. Сьогодні просто не її зірковий день...
Через декілька хвилин повертається назад, а наша маршрутка ще досі стоїть непорушно. І як на зло, на зупинці чекає молода мама із своєю улюбленою донечкою. Донька гарно вдягнена, доглянута, під пахою стискає величезну ляльку.
"Зірка", якій так і не дали заспівати, пройшла мимо матусі та її дочки і якось "дивно" глянула на цю милу дівчинку. Її матір побачила цей озлоблений погляд і пригорнула дочку ближче до себе.
У цієї дівчинки із лялькою є все, про що, напевно, деякі діти навіть не дозволяють собі мріяти. І я тільки сьогодні, після того, як стала свідком от такої жортокої контрастної картини, усвідомила - як же мені повезло!
Така от буденна історія життя добряче "стрясає". Відводжу погляд у салон, а на передньому сидінні хтось ручкою акуратно написав великими літерами: " ЖИВИ..." Хм, можливо, це і є відповідь на безліч запитань!?
Та досить уже брати чиюсь провину на себе. Через декілька років з тих побирачів виростуть злочинці і наркомани. І у них уже не буде співчуття до тих, хто їм колись допоміг. Навіть в неблагополучних сімей не завжди погані діти. Але вибір кожен робить сам. Легше вибрати шлях, де не потрібно працювати, тобто жебракування і злочинство.
Lili відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Любити людей треба - це викорінення того жебракування і злочинства.
От! Але куди дивляться різні соціальні служби і благодійні фонди?
Lili відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не люблю шукати винних. Роблю від себе все, що під силу. Просто діти, які не знали любові - це страшно! А у не такому суспільстві, потім не у такій державі, і так далі - винні ми всі частково!
Вони не заслуговують на співчуття. У них немає ніякої поваги до людей, а своїми жалісливими голосами лише обдурюють. Просить на хліб? Сумнівно. Маршрут відомий - найближчий кіоск з цигарками і алкоголем.
Lili відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це діти, які, я підозрюю, навіть ще до кінця не усвідомлюють для чого це роблять - просять. Це не те, щоб навіть співчуття, це - когось водять в садочок, а когось вчать просити...При чому що перше, що друге - нав`язують. Я,наприклад, у такому віці навіть ще не розуміла для чого мені цей садочок. Але там було цікаво - багато дітей і іграшок. Так само їм - багато людей і ще грошей, за які потім можна щось купити солоденьке))) Ну частину віддати батькам, може навіть і батькам-алкоголікам... Це сумно!(