Життя - як сонна музика нетліючих сердець,
Ми днями, наче нотами, фальшивили не раз,
В веселих інтерлюдіях ми чуємо кінець,
Бо кожна наша пісня має свій законний час,
Не завжди нам вдавалося зіграти в унісон,
Глушили нас проблеми, що стояли, як стіна,
І нашою мелодією став наш спільний сон,
Заграла в серці голосно натягнута струна,
Чи варті всі думки, щоб їх почув безмежний світ?
Мені достатньо й шепоту з твоїх багряних вуст,
Однаково, чи я колись залишу вічний слід,
Звучати тихим голосом в душі твоїй боюсь,
Я знаю, що життя не полюбляє помилок,
Та бути вічним учнем я дозволити не міг,
Наш кожен спільний день, неначе крок за горизонт,
То сльози викликає, то юнацький щирий сміх,
Наш погляд на майбутнє виглядав для всіх старим,
Думки із ностальгією давно переплелись,
Зіграй душі на клавішах вечірньої пори,
Мелодію кохання, що ми слухали колись.
