Між колосками ніжної пшениці в полі
Собі я м"яке ложе постелю.
Лежатиму,вдивлятимусь у зорі
І заведу тихеньку пісеньку свою.
Та пісня стане потужною рікою,
Бо виллю в неї я всю біль,усі страхи,
І упаде ранковою росою
На ті ніжніші пшеничні колоски!
Не встигну вгледіти,як сонце зійде.
Зашелестять зелені трави про красу.
А я?Я жду,коли розрада прийде
І знов співаю пісеньку свою.
