Невеличкий епізод з розповіді
Учні підійшли ближче до великого ставка.Вода в ньому була прозора наче кришталь,а верби ніби ловили своє відображення на воді,так низько вони над нею схилились.Сюди кожного року прилітало шестеро лебедів.Гарних гордих,білосніжних птахів.Вони ловили рибу і насолоджувались прохолодною водою ставу.
-Поб'ємось об заклад,що вони пiдпливуть?-радо вигукнула Софiя.
-Хаха!Як же ти їх сюди прикличеш?А давай,якщо така хвастлива,спробуй!-зареготались її однокласники.
Та дівчина знала,що робить.Вона пригадала все чого навчив ii дiдусь Степан.
Дiвчина пiдiйшла до ставка i подивилась на лебедiв.Вона стала струнко i вигнула елегантно шию як вони.Потiм змахнула руками наче крильми i низько тричi вклонилась до самої землі.I ось диво : вони почали пiдпливати.
-Як у тебе вийшло?Це чари?-широко повідкривавши очі учні не могли повірити своїм очам ці горді птахи справді плили до їхньої однокласниці.
-Нi,ніяких чар.Звичайна ввiчливiсть ...-відповіла без краплі іронії серйоно і по-дорослому учениця 5 класу.
Так сила ввічлиавоссті он яка...а ми цього не розуміємо і на кожному кроці бажаючи у свій бік добра і поваги,ми лютуємо і хамимо своїм ближнім.
Далі буде)
