Плакала матінка...Сива за ніченьку...
Рученьки тягне в молитві до боженьки.
Не відкривались від горенька віченьки.
Не піднімалися стомлені ніженьки...
Син її вдома...Сусідський у ліжечку,
Що постелила сама йому смертонька.
Що завинила сусідонька літечку?!
Вже не підніме у поленьку зернонька...
Йдуть всі вечеряти.Питимуть з горнятка,
Що пив колись з нього хлопець сусідоньки.
Двадцять сім років назад свого первістка
На рученятоньках вкладала спатоньки.
Вклала його тепер смертонька...Людоньки!..
Квіти блакитні і жовті настелені...
Вже не прийдеш ти ногами до хатоньки.
Голова в терені...В зелені...В терені...
