Знаєте, мене вже нудить
Від кави в стіку й шоколаду.
І, знаєте, мені не краще
Від цього приторного шмату.
Те вчу, що за сім днів забуду:
Слова неясні й недоладні.
А це ж, насправді, ненормально,
Потуги марні та безплатні.
Не маю часу. Час займають
Нудні, тошнотні, марні речі.
Вже й ніби жити не встигаю,
Хоч вісімнадцятий, до речі.
Старий чи молодий ти є,
У більшості, на жаль, це так.
Хотілося б жити життям,
Та я не виняток, однак.
На мить застигну - й далі в бруд,
І там копаюся до ночі.
Нема ні зір, ні сонця тут,
Лиш марний труд. Засліплі очі.
