коли сонце зійде на світанку
коли вушко не шукатиме вже вуст
пригорнися тихо ззаду, я фіранку
відгорну закрию очі ти- мій бюст
поверни ту стрілочку, годинник
заховай продовжи тиху ніч
де у спокої доріжками ходили
де коханням упивали дивна річ
одне одного як цілісний дарунок
поміж яблуньок у зав*язі доріг
ти і я солодкий згуби трунок
слід омили під дощами той поріг
то не сльози то щасливе сподівання
у безмежнім просторі світів
ти єдиний любий ти мовчання
божество цілюща сила островів
та любов амурові підходи
зойки стогін руки бедра ноги
те кружіння поцілунки там де сходи
пригорнися у обіймах наших боги
сонце на світанку підіймуть...
і молитвою в дорогу, так, у путь...