Залізу на підвіконня. Відкрию фіранку навстіж.
І слід вже давно погаснув, і щирості вже нема.
Сьогодні та ніч остання. А завтра - виходжу заміж.
Чому так на серці млосно? Така собі дивина...
Щасливою бути маю. Букети, і біле плаття,
Шампанського знову ріки, коханий такий чоловік.
Та тільки чомусь укотре стискаю в руці розп'яття,
Та тільки чомусь нещадно годинник пришвидшує лік...
....Пройшло з тих пір кілька років. Давно вже не наречена.
Дітей, як колись немає, і гірко чомусь на душі.
Недобре казала мама. Сама була в цьому певна.
Якого ж тоді лихого полізла під ті ножі???
Залізу на підвіконня. І буду горлати матом.
Нехай вже не зрозуміють - плювати хотіла на всіх.
Мабуть, не така, як треба. Мабуть не була ти святом.
Отож, діставай до неба - і хмари чіпляй до стріх....
