Мати й син (Україна й Росія в аспекті історичному та космічному)
(жінка з натовпу виправдовує агресію Росії проти України тим, що «мы имеем право, мы братья")
Доля України—це трагедія матері,
Син якої,вбившись у силу, замість
пошани,
Нав’язав їй синдром меншовартості.
Як лава--з гарячих відкритих ротів,
І як не своя--Україна.
О ні, не змагання тут рівних братів—
Трагедія матері й сина.
Він в вічі сміється, він з хати краде,
Від нього тікати несила.
Ти втратила славу, свободу, себе--
Як світ йому білий відкрила.
Так в небі віщує міжзоряний струм,
Так лінії йдуть на долоні,--
Що вирослий син ще підніме на глум
Тебе, що носила у лоні.
Йому докучатимуть мова і спів,
Гіркі твої сльози і крила,
І та неошатність твоїх рубежів,
які ти так щедро ділила.
Він піде у світ і знайде гіркоту,
І прийде до твого порогу,
І він заголить твою неміч святу,
І хустку зіб’є на дорогу.
Країни—як люди, є кращі на взір,
Та доля твоя, Україно,--
Досвітня історія всіх матерів,
Що мають невдячного сина.
Вікторія Торон Березень 2014
Начебто логіка є у написаному, та одночасно і зупиняєшся: мати повинна підняти руку на сина, який не несе жодної генетичної спорідненності з нею, а просто бандит з великої дороги, ординець по великому рахунку... мені цей вірш нагадує історію моєї двоюрідної сестри, яка взявши з будинку малютки дитинку, померла через деякий час, надірвавши сили через "витівки" дорослої доньки і не змігши приділити увагу своїм рідним близнюкам-синам, які народилися через деякий час... Це не родичі, просто попутники на історичній дорозі, мимо яких треба пройти вперед з причини їхньої моральної відсталості.
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це не просто *достойно і сильно*, це правдиво, толерантно, виважено настільки, що всі ті що плюються ядом неспроможні ні заперечити, ні облити грязюкою. Пишіть, це не тільки втішає, а й додає сил, тим, хто втомився боротися
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00