Для кожного із нас є вересневий дзвін,
Він солов’я ключем відімкне в школу двері
І радісно гукне дітей з усіх сторін –
1 забринить, загра великий спів Ґварнері.
Той легіт неземний, небесна благодать,
Малинівки миліш лунає нам довкола,
І хочеться тоді сміятися-співать,
І знову малюкам відправитись до школи.
Колись і я стояв маленьким пташеням,
Сховавши страх і сміх в букет між пелюстками,
А мелодійний дзвін нам двері прочиняв,
І плакали чомусь такі щасливі мами.
Шептали: "Йди скоріш до світла "Букваря",
На сльози не зважай – згадалося минуле!"
Як мамі я тоді за сльози докоряв,
Як я хотів тоді, щоб сльози ті забули.
Бо я не знав зовсім, що в тридцять третій рік
Тримали не букет опухлі рученята,
І що в дзвінку вчувавсь дітей голодних крик,
І плакала тоді уся Вкраїна- мати.
Тож вибачте мені з роками ті слова -
Звертаюся тепер з молитвою до Бога.
Хай тридцять третіх біль повік не ожива,
Нехай голодна смерть не косить більш нікого.
І вересневий дзвін, народе мій - тобі,
Нехай бринить, співа тобі квартет Ґварнері,
І квіт земний тобі дарую у журбі –
Хай школа відчиня усім малятам двері...
Тож вересневий дзвін , народе мій - тобі…
