Ой, квітню мій, квітню! Чого ти так плачеш?
Невже ж тобі, радості, друже, немає?
Скупі та колючі сльозини козачі –
Здається, і в тебе матуся страждає…
Сидить у хатині, мов ранена птаха,
В заплакану шибу дивитись не хоче…
Чого ж тобі гірко, мій квітню-невдача?
Чого сиплеш снігом з минулої ночі?
Із глупої ночі, з минулого щему,
Немов катаракта, налиплі сніжинки…
Ой, квітню-козаче, куди ж ми ідемо,
Для чого згубили на завтра починки?
Що вкинемо в землю, мій квітню з тобою?
Які для онуків розпишем тороки?
З німою печаллю стоїм у двобої –
Тож скільки нам плакать, журитися поки?
Відкинемо ж, квітню, сніги та зітхання,
Осушимо очі, розпрямимо спину –
У нас бо матусі у болі й чеканні
Весь час до віконця шепочуться: «Сину…»
04.04.2014.
