Коли на небі щастя розділяли,
Маленька жменька випала й мені.
Я так його надійно заховала,
Боялась загубити в метушні.
.
Воно собі тихенько квітувало,
Збирало чисті роси в пелюстки.
Красою мої очі напувало.
Від сонця розпускалися ростки.
Прийшла ідея з кимось поділитись.
Нащо одній багато так добра?
Кому його віддать й не помилитись?
Та, мабуть, хай саме і вибира...
І ось дорога привела до тебе.
Не знаю, чи щасливим був тоді.
Та як узнать: чи в щасті є потреба?
Маленькі пагінці -це дар тобі.
І стала я удвічі вже щаслива,
Бо щастя жить для іншого, повір.
І зберегти його. Це так важливо.
І злим вітрам назло, наперекір.
Чудово! Так, щастя завжди хочеться розділити іще з кимось! В 4-ому катрені останній рядок випадає із загального ритму. Можна: *Маленькі пагінці - це дар тобі*. Але це лише на Ваш розсуд.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00