Родила землиця, всього буде доволі.
Є повні комори вівса і зерна.
Де челядь? Працює щось нині поволі:
"Ану, до роботи! Все видно з вікна."
Вбрала сорочку, ледь зчепила у грудях,
У рижу косу білу айстру вплела.
Ходять плітки розмаїті по людях,
Що осінь-поміщиця сама не своя...
То плаче дощами, то сонцем сміється,
І хризантеми їй так до лиця.
І як тій поміщиці так удається,
Щоб в зрілому віці така красота.
Вийшла на ганок статна і сміла,
Яблуко спіле у руки взяла.
Ця осінь, як жінка, нарешті дозріла,
Щоб випити келих терпкого вина.
І за неї: 
