Мені б із пам*яті все стерти.
Над річкою життя розведено мости.
Потрошить вітер листя,як конверти,
І по льоду мчать вижухлі листи.
Мені б сховати не розкриті крила.
Земля не відпускає,мов магніт.
Та і злетіти вже чомусь не сила,
Хоча й цікавий цей пікантний світ.
В мені енергії і задумів доволі,
Аж рвуться нерви струнами дзищать.
Завжди по краю йду на зустріч долі,
І друзі й недругит, ще й досі в слід кричать.
Не зупиняюсь,що б відповідати.
Мій поїзд мчить,кінцева-Бог зна де?
Хотілосяб цей світ увесь пізнати.
Та колія,куди нас всіх веде?
І все,що відійшло і не збулося,
Що відірвало ниточки в мені.
В моїх віршах й роботах віднайшлося,
Та залишилось житом в сивині.
Хоч не такі й сріблясті мої скроні.
Й зоря моя високо маячить.
Вам щиру усмішку я простягну в долоні,
Бо доброти в душі ще музика звучить...
