« …це було, коли я написав двісті двадцятий сонет».
Борис Списаренко.
І насонетив я сонет сонетарю.
Осіннім клином журавлиним
В туманні далі час спливає.
Він в різних вимірах буває.
Десь треба мить, а десь хвилини.
В добу гуртуються години,
Рік вийшов з місяців родини,
А сивий вік живе роками.
І десь далеко за віками
Минуле спить в тисячолітті.
Епохи, ери, спади, злети…
Блукаєм в вимірах від миті
До ери, начебто в тенетах.
Та є дивак один на світі,
Він час вимірює в сонетах.
