Словами гострими ти колеш моє серце
І в кров, що крапає, домішуєш отруту:
Наперсток злості, чорних ревнощів відерце,
Відрази кухоль, точиш краплями цикуту…
Спостерігаєш хижо, як від болю корчусь,
Як вигинається в судомах ніжне тіло.
Ти, як безжалісний мольфар, навівши порчу,
Слідкуєш ревно, щоб по-справжньому боліло, –
І насолоджуєшся! Безсоромно, гостро, –
Жіночі стогони дарують плотську втіху.
Ти маніяк? Невже, скажи, не можеш просто
Задовольнити хіть подібно чоловіку?
Щоб під тобою я стогнала і звивалась,
В тобі, єдиний, розчинялась без вагання,
Від насолоди – не від болю вигиналась,
А серце навпіл розривалось від кохання!
Це ж я так, спитала просто...
