Якщо кохання кличе – йди за ним,
Без запитань і притінку вагання.
Смакуй ту мить, немов вона остання,
Блукаючи Усесвітом тісним…
Шепчу ледь-ледь про почуття до Вас.
Ні то не шепіт – подиху відгомінь:
Боюсь щоб тріпотливо-ніжний пломінь,
В лампаді Сподівання не погас.
Моя відрада щастя торжества,
Як той метелик, сяючо-хвилинна.
Один лиш порух і спокуса тлінна,
Спаде коштовним пилом з божества.
Бо тіло Ваше – вроди чистий храм,
Обитель зла й публічна блуду хата.
Митця різець і шибениця ката,
Змагаються весь час за цінний крам…
Кохання кличе – лину на відсвіт,
Без заперечень, натяку вагання.
Поміж ударів й серця завмирання,
Лиш подихом торкаючись ланіт.
Наши Винницкие поэты очень строги к русизму в поэзии (я думаю они правы,нужно быть грамотными в слове)Ланиты слово древнерусское
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А звідки ж ви ДРЕВЛЯНИ такі походите??? Сердечно дякую за небайдужість до якості моїх рядків!!! Це щиро. Хоча... я і не претендую на звання поета. Мій фатум - колгоспник до нестями закоханий у дивовижу природи рідного краю.