- ти в мене неперевершений!
- дякую, моя кохана! навіть не знаю, як тебе обізвати, щоб перевершити неперевершеність... мабуть, ти мій всесвіт!
- всесвіт?
- так, цілий всесвіт... я живу в тобі, хоч ти цього і не знаєш... щоправда, тебе ще більше в моєму серці та в океані моїх думок... всі його припливи, всі хвилі викликаєш ти...
- чому тоді ти мені нічого не казав?
- в цьому небуло потреби... ти мала сама це відчути. якщо ти нічого не відчувала, то слова були б недоречними.
- я і досі твій всесвіт?
- так, ти й зараз моє сонце, місяць, гори, ріки, озера, моря й потужні океани.... от тільки озера не такі глибокі, ріки зовсім не бурхливі, а моря й океани вже до пекучості солоні, хоч і відчувають твої припливи...
- виходить, що твоє кохання до мене гасне?
- ні, просто та сіль з океанів і морів пороз'їдала мою душу та серце... і тепер воно все в дірках, з яких і кровоточать їхні солоні води та прісні ріки з озерами...
- це означає, що ти вмираєш?
- вочевидь так, вмираю...
- тоді, я твій вбивця...
- ні, в жодному разі! просто я живу в окремому, іншому всесвіті... в ньому немає лікарів, які б вилікували мене. в ньому взагалі немає людей, є лише ти...
4ID
30.10.2013
Х.Ч.
