Впасти в небо,і душу на крихти
Порозсипати в стоптані хмари.
Прочитати минуле як титри,
І рукою тримати примари.
Прочекати тебе три століття,
Промолитись за наше кохання.
Просидіти на хмарах, і в віття
Всіх дерев ноги звісити зрання.
Спати з крилами.Хтось їх зрізає,
Потім латає душу віршами.
Та один лише Бог в світі знає,
Який міст будувать між душами.
Впасти в хмари,ходити з дощами,
Завивати із вітром по полю.
Скласти осені придане,днями
Розписати в віршах її долю.
Хай читає,ховає листочки
Лісові,щоб на них я писала.
Забуває,і вітру сорочки
З позолотою шила.Складала
У старезні,розкидані скрині.
Що давно вже не реставрувала.
Та стоять вони там і донині,
Я їх вчора дощем протирала.
Впасти в дощ,цілувати дощинки,
І за руку лиш вітер тримати.
З павутинок пошити хустинки,
Щоби сльози усім витирати.
Щоби втішити всіх,обійняти,
Щоб сказати,що Бог допоможе.
Щоби на ніч тебе цілувати...
Я за все тобі дякую Боже...
очень понравилась напевность и какая то детская искренность..когда просишь не думая..Так наверное и создаются настоящие молитвы...вообще без слов..с теплом к тому без кого и мира нет...
Очень понравились находки метафор
Спати з крилами.Хтось їх зрізає, Потім латає душу віршами.
сон и правда на крылья похож, но Вы не об этом...и в этом контексте..что мы крылатые так и не летаем, хотя можем..согласен..
А вот штопать стихами..это на зависть..добре..
Доброй осени вам!
у небо, як у глиб душі,
упасти і залишитись назавжди
і про любов писать тобі вірші,
бо в них мене впізнаєш ти,
і як по мітках,
будеш лиш до мене йти,
нехай зустрінуться вже долі наші
Мила, Відочко! Яка багата ваша духовна краса. Які тонкі у вас почуття...Зачитуюсь вашими віршами і разом з вами переживаю ваше життя...
Тримайтеся! Все буде добре!
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00