VI. Цукрові тумани
Укрилось небо ковдрою бажання.
У темно-оксамитовий полон
Нас манять фіолетові тумани,
Ми дихаємо ночі в унісон.
Зірками проростають дивні ноти,
Кладуть серця на музику жаги.
Ніжніший невагомості твій дотик,
Мені дарує райські береги…
І перли слів палких, як насінини,
У землю щастя падають… ростуть…
Люби цю ніч… Цілуй мене невпинно!
Пізнаємо гріха блаженну суть…
Я – спіла ніч, а ти – її коханець.
Напившись диво-місячних пісень,
Прокинемось в цукровому тумані,
Нектаром із казок почнемо день.
Цикл "12 казок місяця"
Я – спіла ніч, а ти – її коханець. Напившись диво-місячних пісень, Прокинемось в цукровому тумані, Нектаром із казок почнемо день.
Дуже тонка манірна робота!
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
