Ø
Доля – це він.
Чи це не той чоловік,
що торгує кавунами,
о пів на восьму вечора,
один.
У великій фурі ховаючи
життя кілограми,
які я потім, ласуючи, з’їм.
Доля –
він як молодий дикий кінь,
зупинився
і вперто тупоче копитами.
А довкола нього літа
всепоглинаюча тінь
надокучливих мух,
дивними випадковостями ситими.
Доля - це присмак минулого в роті,
від диму, що душить
і просить на чай.
І я даю,
хоч і захлинає нудотою,
бо люблю цей,
сповнений кіньми й кавунами,
пустий доленосний трамвай.
