В минулому житті була, напевно, квіткою...
Таку у світі важко десь знайти:
Тендітною, з тоненькою стеблинкою...
Аби зірвати, треба довго йти.
Я мала колір жовтий, як у сонця,
Й багато, просто безліч пелюсток!
Дмухне вітрець – і матимеш в долоньці
Одну із них, немов у путь квиток.
Я очі мала ніжнобарвінкові,
Блакить небес сіяла в них,
І трави буйнії шовкові
Мені горнулися до ніг.
Отак росла я потихеньку
В краю, де дощ і сніг.
Ніхто красою неземною
Намилуватися не міг.
