Те місто, що люблю з дитинства (За мотивами А. Ахматової)
Тот город, мной любимый с детства,
В его декабрьской тишине
Моим промотанным наследством
Сегодня показался мне.
Всё, что само давалось в руки,
Что было так легко отдать:
Душевный жар, молений звуки
И первой песни благодать -
Всё унеслось прозрачным дымом,
Истлело в глубине зеркал...
И вот уж о невозратимом
Скрипач безносый заиграл.
Но с любопытством иностранки,
Пленённой каждой новизной,
Глядела я, как мчатся санки,
И слушала язык родной.
И дикой свежестью и силой
Мне счастье веяло в лицо,
Как будто друг от века милый
Всходил со мною на крыльцо.
_ * _
Те місто, що люблю з дитинства,
В грудневім спокої й тишІ -
Мій спадок, згублений транжирством,
Здалось сьогодні так мені.
Все, що само давалось в руки,
Що з легкістю змогла віддать:
Душевний жар, молитов звуки,
Пісень найперших благодать -
Все зникло, ніби дим прозорий,
Зітліло в глибині дзеркал...
Про втрачене і неповторне
Скрипач безносий вже заграв.
Мов іноземці, все цікаво -
В полоні новизни була.
Дивилась, як летіли сани,
Вслухалась в рідну мову я.
Нестримной свіжістю і силой
Війнуло щастя прям в лице,
Неначе друг одвічно-милий
Зі мною сходив на крильце.
Вірші Ахматової - справжні перлини літературної класики. Неабияка приємність читати їх в українському перекладі. 
