Скажені хвилини, палаючі вогнем
від гарячого сонця,
нині рясно политі дощами...
А ми позбивали білі ноги
педалями велосипеда,
й добряче промокли кросівки від дощу.
Цей дощ! Це хмільна роса!
Хіба ж може звичайний дощ
подарувати крила?
Потім небо розбилося надвоє.
"Лютістю Перуновою" -
пояснять язичники.
А інший відкаже - "То Зевс!"
А, втім, яка різниця?
Хай, як так хочуть, то ведуть марні суперечки.
А ми живемо і не спиняємо секунди,
жадібно вбираючи в себе
це натхнення.
Не від хмільної роси, ні,
і не від "Закоханих" Рене Магрітта.
Ми натхненні від того, що ми живемо.
Живемо! А хтось хоче, щоб ми існували.
Авжеж, перехочуть!
Прожерливі дикуни!
Ми сотворені з цього вітру, повітря.
Чули б ці пани трекляті!
Марно готують кайдани -
Вітра ними не прикуєш.
***
... Ми танцювали
(якщо можна назвати танко́м
ортодоксальні рухи людей,
не наділених особливою грацією) й відчували
як життя б'ється в зап'ястях.
Ми слухали ранніх ACCEPT
й намагались підспівувати,
вигукуючи слова невідомою мовою.
І в сотий раз мріяли стати птахами.
Я хотіла бути соколом,
а ти - орлом.
А потім дивились дивне кіно, сотворене Лінчем,
що його називають розумним словом "артхаус".
Та що ж! Хтось розлив воду,
а ріка охопила й сушу.
А ми залізли на дерево,
забравши всіх котів з двору
й ще єдине цуценя,
і дивились на небо.
8.06.13