|
Якщо говорять, що є життя після смерті, тоді виходить, що є ще одна надія після розчарування?
В той ранок він був сам не свій. Поспішаючи в дитяче пекло, болючі спогади знову і знову огортали його. Кожного ранку змушений був, ведучи боротьбу з собою, з своїми принципами і мораллю, залазити повністю в посмішку, добрі очі і лагідне серце, щоб подарувати радість тій малечі, яка зараз чекає на нього.
Стоп. Задумався: "А чому подібен плач дитини?" Він такий ж відчайдушний, як виття самотнього вовка. Цей плач такий же нестерпний, як рев лева, що в клітці. Виявляється, лікарі теж хворіють... на жаль, на співчуття, коли бачать ті кволі тіла, той погляд, який не описати словами, його можна тільки відчути з середини... бо душі дітей розмовляють ним з Богом, з світом...
Погода змінюється щодня, а їхні мрії залишаються все тими ж: щоб палата пошвидше їх відпустила, бо тоді не встигнуть заспівати мамі колискову вдома на улюбленому ліжечку перед сном, як це вона зазвичай робить (маленькі дітки завжди такого хотіли), бо тоді не встигнуть вивчити напам'ять віршика і розказати його на стільці перед всіма рідними (таке чули лише з розповідей).
Для нього ці великі оченята, повні відкриття, були промінцем, сонечним промінцем, який зазвичай оживляв листочки і підливав квіти, а для нього цей промінець був стимулом щоранку вставати з ліжка, він додавай йому сил, завжди намагатися зробити якнайбільше справ саме сьогодні.
Але той ранок мав стати для нього останнім. Він вважав себе слабкою людиною, яка не здатна на якісь вщі почуття чи щось в цьому роді. Того ранку він загубив очі, тобто нічого не бачив навколо себе, навіть не помітив, як переступив поріг і зайшов у серця отих малят. В цей момент завжди почував себе не зручну, а цього разу особливо, бо забув гостинець, а ще не начепив посмішку. Не звертуючи уваги на всі ці речі, відразу звернувся до головного зі словами: " Скажіть, а невблаганні отримують більше?"
Просто ті очі дивилися на нього з здивуванням, розпачем, тривогою, хвилюванням. Вони все розуміли без пояснень, яких потребува старий дід в окулярах. Вони розуміли: сьогодні він збирається покинути нас. Але за що? За сльози, за біль чи поганий вигляд? В чому справа?
"Знаєте, - звернувся той до головного, - невблаганні отримують те чого хотіли, а більше їм нічого й не треба було". старий, так нічого і не второпавши, повернувся назад до кабінету, а в палаті продовжилося життя.
Так, життя. Воно тут скупчується зі всіх куточків планети, воно живе тут власним життям.
Головні поняття: надія, очі, палата, життя.
ID:
423681
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.05.2013 00:08:35
© дата внесення змiн: 09.05.2013 00:13:12
автор: Doll
Вкажіть причину вашої скарги
|
